Форум про кохання та романтику

Це почалося в середині вересня минулого року. Мені в контакті написала одна дівчина. І ми почали дуже багато переписуватися. Тоді я ще не думав, як я сильно в неї закохаюся. І близько не думав... Хоча це потім. Так от, ми дійсно дуже зблизилися, подружилися... Таких, як вона, просто не існує в природі. Така добра, чуйна, розуміюча... Через деякий час ми зустрілися. Чисто по дружбі. Щось ходили, гуляли, говорили... Я знав, що в неї є хлопець, який вчиться в іншому місті... І знав, що вона, як вона сама каже, дуже сильно кохає його. Їй просто було самотньо, їй хотілося знайти друга, з яким можна поговорити, який зрозуміє її. Я, в принципі, таким і став... Але, в основному, в інтернеті. Було лишень дві зустрічі. Тільки дві. Більше я її не бачив. Ще раз кажу, тоді я не думав, як сильно закохаюсь... До мене потрохи стало доходити, що я попав. Ех.. На початку жовтня ми посварилися. Не важливо, чому, важливий сам факт. І той один день, що вона не писала, був жахливий! Я бачив її в онлайні, але не писав, бо не хотів продовжувати сварку. Так от...пише вона. Боже, який я був радий! І ще і пише вона так, ніби нічого не сталося... Ми ніби помирилися. Та насправді все вже було по-іншому. Той один день дав мені зрозуміти, що я без неї - ніхто. А вона ж тоже хороша. Називає мене "котик", "сонечко", каже "люблю тебе"... Хіба це нормально? Рано чи пізно, але мене мало прорвати. Так і сталося. В кінці жовтня, слово за слово, але я написав: "здається, я тебе кохаю". Вона: "я знаю, що тобі так здається, бо мені також так здається"... І..вона не хотіла більше зустрітися зі мною, бо боялася, що закохається до кінця, як я, а вона все ж більше любила свого хлопця. Знаєте, насправді я був просто у відчаї. Тривати це довго не могло. Я їй написав: "В моєму житті з'явився сенс... І я хочу цей сенс реалізувати". Вона: "Знаєш, навряд чи тобі вдасться. Бо я свого хлопця кохаю дуже сильно.." І потім пішло про це дуже довге повідомлення. Я, практично зі сльозами на очах, пишу: "Добре...я не буду заважати". Це ще я поки був стримався. І розрядився телефон (комп'ютера не маю). Коли прийшов додому, зайшов, бачу: "Але ні, я не хочу, щоб ти не писав"... Було пізно, вона вже не була в онлайні. Я не стримався, і написав майже твір. Закохана людина може знайти слова, щоб передати свої почуття. Вранці, коли я був на парі, вона відповіла: "Боже...сльози на очах.. Я вас двох кохаю". Хмм... Далі ще цікавіше... Коли я нагадав їй про ці слова, вона сказала: "В тебе вже параноя. Дівчина не може кохати двох!". Я зрозумів, що це все... "Мабуть, так має бути. Можливо, це просто захоплення" - отак я їй збрехав. А вона образилася! За те, що я типу лапшу їй вішав... За що? За те, що хотів далі жити?! Ми посварилися...знову. Хоча потім помирилися. Я відчував, що кохаю її понад усе живе, мені здавалося, що такого в мене взагалі ніколи не було. Та ми вже спілкувалися просто як друзі. Капець, вона добре знала, що я до неї відчуваю... І знаєте, що? Вона часто говорила, що я їй не байдужий, що я - дорога їй людина. Але водночас розказувала, як сильно любить свого хлопця! І не тільки... Ще і про хлопців, якими захопилася... Так, ніби я мало натерпівся! Скажіть, дівчата, чи часто ви повторюєте людям, які у вас закохані, про те, що ви дуже кохаєте іншого?!! То ще б нічого, але вона на мене не забивала! Можна ж було просто сказати: "Вибач, у нас нічого не вийде". І все. Я їй про це казав. Вона відповідала: "Я не можу так сказати, бо не зовсім в цьому впевнена". Ну в принципі ми говорили не лишень про це. Вона часто жалілася мені, розказувала про таке, що іншим навряд би казала, а я, в свою чергу, теж виливав їй душу. Але я не міг, зрозумійте, просто не витримував... Отак все і було...до сьогодні, 19 лютого. Я знаю, що у нас нічого не вийде. Та мені набридло лити сльози по ночах. І мені не соромно в цьому зізнатися! Я поставив цьому край... Все таки, рано чи пізно, це треба було зробити... Вона ще і так пофігістично відреагувала, що я зрозумів, що зробив правильно( Невже їй дійсно все одно?! Після всього, після того, як я її заспокоював, коли вона була у відчаї, після того, як я її любив? Мабуть, таки все одно. Але... Я пишу це, і однаково усвідомлюю, як сильно кохаю її...і не скоро забуду.
Вибачте, будь ласка, за таку кількість мила...)

Я вважаю, що не треба дівчину підштовхувати, вона все повинна зрозуміти сама з ким їй бути.У Вашу чергу раджу не телефонувати , не писати їй,тому що чим більше Ви будите говорити їй про свої почуття тим більше вона буде віддалятись, повірте, мені це дуже знайоме, я знаю як важко навіть подумати про те, що кохана людина може вибрати не Вас,але нічого не вдієш, силоє чи наполегливістю Ви її точно не доб'єтесь, краще чекати і дивитись правді у вічі як кажуть "любовь убывает время, а время убивает любовь" і все у Вас буде добре як не з нею то з іншою, головне не замикатись в собі старайтесь захопитись іншою дівчиною, а час роставить все на свої місця.

На ній світ не зійшовся! Повір постарайся знайти якусь іншу дівчину!!

як на мене, то ця дівчина самостверджується таким способом, їй це приносить задоволення, коли вона бачить, що за нею хтось бігає, можливо це банально, але відпусти її, якщо "твоє" то повернеться, всі ми переживаємо такі часи, коли незнаєш, як бути і що робити , коли гадаєш , що на думці в того хто тобі настільки дорогий, але дійсно потрібно чекати "завтра", воно принесе всі відповіді, і колись згадуватимеш це все з посмішкою)
Удачі тобі, Will Hunting)

Девчонкам тоже трудно!

одне знаю, що ми самі все ускладнюємо))