Каскадный режим | Линейный режим

Віка

Попелюшка і Чудовисько

У наш час мало хто вірить у дива, я б навіть сказала, що більшість навіть і не хоче вірити у щось насправді казкове, нереальне. Можливо, це через те, що люди починають розуміти, що світ не такий вже і яскравий, не такий привабливий, яким його змальовують і письменники, і художники, і музиканти. Навіть діти не бажають дивитися мультики про казкових героїв, їх цікавлять лише реалістичні мульти або на крайній випадок фантастика, але в жодному разі не диво. Коли вони виростають, вони усвідомлюють, що світ ще набагато гірший, ніж вони думали, а отже, про яке диво можна вести розмову.
У нашому світі немає жалю. Це не гра, яку можна зберегти або розпочати спочатку. Це реальність, в якій не хочеться ризикувати, а тихенько пливти за течією, бо другого шансу прожити це життя ніхто не має, і , відповідно, якщо ризикована справа провалиться, то зруйнується і саме життя.
Проте я хочу показати вам реальну казку, казку для жінок, які завжди повинні мріяти і вірити у чудеса, не дивлячись на негатив, яким наповнений наш світ.
Історія кохання – це та річ, яку кожна жінка перечитує із захопленням і малесеньким бажанням про повторення прочитаної історії в житті. Романів з красивою історією у наш час вдосталь, тому будь-яка дівчина може знайти свою історію. Не існує такої жінки, яка не мріяла б про взаємне кохання і щасливе життя з коханим, до того ж не з яким-небудь, а з ідеалом, який можна лише вигадати. То ж я хочу подарувати , можливо, хоч одній красуні омріяне щастя на сторінках цієї книги. Надіюсь, що вона засинатиме, мріючи про того, кого я опишу у своєму романі. І можете мені повірити, він того вартий.

Київ – місто розбитих надій і сподівань, але водночас – це місто можливостей і перспектив. Кожен намагається завоювати це місто, сподіваючись на його прихильність,а значить і на успіх у будь-яких починаннях (навіть в коханні).Тут живе чимало багачів, про яких мріє маса наївних дівчат, але такі хлопці не варті нашої уваги. Вони занадто впевненні у своїй неповторності і до почуттів нареченої чи дружини їм буде абсолютно все одно. Але ж у кожному правилі є виняток…і Він є винятком. Але про це пізніше.
Чуднів – це невеличке просте містечко, в якому молодь живе за звичайнісіньким стандартом: дискотека, гульки, бар, сигарети, спиртне ну і статеві відносини.
Ці два різні населені пункти не мають нічого спільного, але їм все-таки доведеться здійснити одну неймовірну історію кохання.
Що незвичайного може трапитися у такому місці, як Чуднів? Диво? Коли б Ви це сказали рік тому, Вас би усі жителі засміяли б і просто махнули б рукою, натякаючи на далеко не здоровий глузд. Але одній дівчині цього селища все-таки довелося змінити свою думку.
Даніелла Брайон – всього лиш учениця Чуднівської гімназії, яка мала не прості думки про життя і про своє буття включно. Вона не бачила щастя, де б тільки не шукала, якщо вона його ще й шукала. Справжнісінький песиміст гриз її душу, не даючи змоги на надію. Дана, як її називали рідні, не жила життям тієї молоді: вона не любила дискотеки, обожнювала навчання, особливо хімію, грала на ф-но, завжди була у пошуках щастя. Ось такий от романтик-песиміст. Але вона не ботан, а просто людина, яка хотіла бути відкритою для всіх можливостей, які можна було отримати в Чуднові. Але одного разу її сумне і звичайне життя змінилося раз і назавжди.
То був четвер, 2011 рік, коли після важких чотирьох уроків у Даніелли був урок хімії і вона мала розповідати реферат. Алгебра і два уроки англійської мови вимучили її так, що вона ледве могла думати. Вчитель з англійської мови Чайківська не давала спокою і весь час кричала, від чого голова почала боліти ще більше. Сил наприкінці навчального дня уже не вистачало, проте щось підказувало Дані, що сьогодні трапиться дещо несподіване.
Подруга Даніелли, Юля, весь час з кимось перемовлялась і навіть говорила щось до Дани, але та відверталась і просила залишити її в спокої. Все дратувала, навіть енергійна і завжди життєрадісна Юля, яка неодноразово витягувала головну героїню із важких депресій. І ось настав час виходу до дошки. Весь клас затих, що було величезною рідкістю, і Даніелла почала свою розповідь. Раптом у клас зайшов чоловік із надзвичайно злим поглядом. Очі його бігали по класі і ніхто не розумів, що йому було потрібно.
- Хто ви такий і чому вриваєтесь до мого класу, зриваючи урок? – запитала Віра Леонідівна, вчитель хімії, яка ненавиділа недисциплінованість і гарненько ставила на місце невихованих людей.
Незнайомець подивився на Віру Леонідівну і щось сказав собі під ніс, чого ніхто не почув. Але потім таки сказав дещо вголос:
- Мене звати Нік Пугачевський. Я є спонсором вашої школи. – ці слова зробили неймовірне – обличчя вчителя розпливлось у посмішці і стало таким єхидним, що було навіть гидко дивитися. Вона хотіла щось сказати, але тут заговорила Даніелла, при чому не у властивій їй формі бесіди:
- Яке право ви маєте вриватися в клас, не сказавши «Доброго дня!» і не вибачившись, що зриваєте урок? Хто ви такий, що ведете себе так? Папа Римський? Тоді вам пряма дорога у Ватикан! А тут себе ведіть згідно правил, встановлених у нормальному і ,врешті-решт, ввічливому суспільстві! Ви мене зрозуміли?
Реакція усіх присутніх була однією і тією ж – розкриті очі, що було таке враження, ніби очне яблуко більшим вже бути не можу, а щелепа, мабуть, уже лежала на підлозі. Так реакція була у всіх,окрім Ніка Батьковича. Він пильно вдивлявся у Даніеллині очі і морщив лоба, ніби шукаючи на її обличчі якусь пляму. Дана знову запитала його:
- Чому ви так дивитись на мене? Не звикли, що вам теж можуть сказати дещо недопустиме у відповідь? Не на ту напали! Я вам покажу, що таке сільська дівка, і що означає мати з нею справу. І ви… - тут її обірвав бас Ніка.
- Ти коли-небудь мовчиш?
Дана аж зціпила зуби від злості, їй не сподобався тон, в якому він їй задав риторичне питання.
- Це вже мені вирішувати, не вам! І до того є я не дозволяла вам звертатися до мене на «ти»!
- Я можу зробити так, що ти навіть дивитися не зможеш у мою сторону, не те, щоб говорити. – промовив Нік, не врахувавши Даниного попередження щодо звертання.
- Не лякай йожика голою дупцьою. – для Дани це вже стало якоюсь азартною грою. Вона хотіла побачити чи витримає він всі її «напади» словами.
У сірих холодних очах Ніка, на диво Даніеллі, запалав якийсь підозрілий вогник, який її навіть трішки налякав. І тут Нік просто повернув свою голову до класу, показуючи Дані свою праву щоку і від побаченого вона відступила декілька кроків назад, прикриваючи рот руками. Зіниці в її очах зменшилися від страху, але очей вона не закрила. Так що ж вона побачила?
Дана і Нік простояли так, мабуть, з хвилину, а потім Даніелла , прибравши від рота руку сказала:
- Ти… Шрами…Такі глибокі…
- Я ж казав, що зможу одним лише рухом змусити тебе мовчати. – Нік хотів засміятись їй в очі, але його чомусь засмутила її реакція. Та тут його чекав сюрприз, до того ж приємний.
- Ти думав налякати мене якимись порізами? – Дана склала в кулачки свої руки і маленькими кроками наближалась до Ніка. – Я схожа на дамочку, яка при вигляді чогось не вишуканого чи не естетичного втрачає свідомість? Те, що ти урод, в цьому я навіть не сумнівалася, але те, що ти думаєш, що цим можна лякати.. – і Дана почала сміятися йому в обличчя. Вона не розуміла, що з неї відбувається, але її наповнювала жорстокість. Вона не хотіла його ображати, називаючи уродом, але таки назвала.
А тепер уявіть собі , яка була реакція в учнів і вчителя! Вони всі уважно спостерігали за виставою Даніелли і Ніка і навіть боялися дихнути, щоб не завадити їм. Так, повертаємося до наших героїв.
Нік дуже розізлився, коли Дана назвала його уродом, а ще більше, коли вона почала сміятися. Він підійшов до неї, різко схопив за плечі і пильно подивився в очі. Даніелли миттєво перестала сміятись і зробила невимушений погляд, хоча в глибині душі страшенно боялася незнайомця. Так, як вона стояла на підвищеній сходинці, коли розповідала реферат, зараз вона захотіла з неї зійти і таким чином вирватися від Ніка, але, на жаль, її нога зісковзнула із цієї сходинки і вона почала падати вниз. Проте, Нік , забравши руки з її плеч, схопив однією рукою Дану за талію, міцно тримаючи, а іншою тримався за парту, аби вони обоє не порозбивали носів. Картина була чаруючою: в діагональному положенні Даніелла трималася за Ніка, при чому вона була під ним, обхватила його правою ногою, а Нік прижав її до свого тіла так міцно, що здавалося, ніби вони от-от зіллються одне з одним.
Реакція класу була очевидною. Всі почали хлопати, кричати « поцілуй її», свистіти. Даніелла покрасніла в ту ж секунду. Вона швидко забрала свою ногу з Нікових, відштовхнула його і зразу ж відвернулася, боячись, що Нік побачить її зніяковілість. Вона навіть не здогадувалася, що в ту ж хвилину її долю вже вирішив сам Нік Пугачевський.
Коли НІк під час цього падіння ледве не доторкнувся губами до її обличчя, то зрозумів, що ця дівчина повинна бути лише його. Він не міг пояснити, чому він зробив такі висновки, але він бажав лише цю вперту і злу «акулу»! Він, кіт, який ходить сам по собі, не приймав почуттів, які у ньому спалахували, нарешті вирішив зв’язати своє життя із мегерою з іменем Даніелла. Хоча про це він ще вирішив не говорити ні з Даною, ні зі своїми друзями. Нік хотів ще дещо перевірити,хоча потайки вже планував дату весілля.

Наступний день, а точніше ранок, буд досить важким для Даніелли. Вона не хотіла прокидатися, їй снився чудовий сон про красеня-чоловіка, який весь носив її на руках. Але при тому, що вона не бачила обличчя незнайомця, вона розуміла, що він неймовірно красивий, а , можливо, впевнювала сама себе. Проте приємна картина перервалася появою в просторі жахливих порізів, що до жаху налякало Дану і вона прокинулася. Ось тут вона і згадала всі події, що відбувалися з нею вчора, а сон налякав її ще більше, адже вона вже усвідомлювала, що снився їй новий знайомий – Нік.
Даніелла не мала жодного бажання йти в школу, вона боялася побачити там Ніка. Він був надзвичайно сильним супротивником, як фізично, так і морально, тому Дана не хотіла розпочинати з ним сутички. Та все ж таки вона пішла в школу, надіючись, що Ніка вже не буде або він і не згадає про вчорашні незручності. Але ж як все-таки Дана помилялася.
Тільки-но вона зайшла до класу, на неї дивилося 27 пар очей, які чекали, коли вже можна буде підколоти за вчорашній вибух емоцій. Дана вже була готова до звичної перепалки з однокласниками, але всі мовчали і просто на неї дивилися. Це в якійсь мірі налякало дівчину, але більше її здивувало те, що навіть завжди зацікавлена у підколах над подругою Юля мовчала. Даніелла спокійно сіла на своє місце і підготувалася до уроку. На серці стало легше , так як вона не побачила Ніка, а це означало, що все буде досить добре, а про недавній показ характеру з часом всі забудуть.
А тепер залишимо Дану на декілька годин зі своїми думками наодинці і я розповім Вам про головного героя. Що ж все-таки сталося з Ніком після того, можна сказати, фатального четверга.
Всю дорогу до Києва Нік думав про те, як змусити норовливу дівчину, яка наважилася його ставити на своє місце, стати його коханою. Йому ще не хотілося пов’язувати себе шлюбом, але прекрасно розумів, що Дана ніколи в житті не погодиться стати його коханкою. Але ж потрібно було щось вигадувати, тому саме над цим і розміркував головний герой весь вечір і ранок. Єдина річ, яка йому спала на думку – це приїхати в Чуднів і на місці вже вирішувати статус Дани у його житті.
Близько шостої ранку Нік вже виїжджав з Києва і готувався до зустрічі з володаркою його думок. Він їхав зі швидкістю 180 км/год і дуже надіявся, що на дорозі йому не трапляться представники ГАІ, бо його бажання чим швидше дістатись назначеного пункту було неймовірно сильним. О восьмій ранку Нік вже стояв біля дверей школи і навіть бачив як Даніелла заходила в навчальний заклад, весь час оглядаючись, ніби когось шукаючи. Це дуже не сподобалося хлопцеві, він відчув щось дуже неприємне в грудях, але не надав цьому ніякого значення, хоч настрій його вже був зіпсований. Він лише подумав: «хто може зустрічатися з такою скандалісткою, як ця дівчина, і , взагалі, чому вона когось шукає очима, їй потрібно про уроки думати!». Досить егоїстичні думки, але ревнощі беруть своє.
Третім уроком у Даніелли мала бути зарубіжна література. Дівчина любила цей предмет, адже він дозволяв розкритися її романтичній натурі. Вона обожнювали романтичні історії. Головна тема уроку: « Кохання з однієї сторони: всі за і проти.» Як любила говорити Дана – « благодатна тема». Вона перша підняла руку і їй дозволили розпочати урок зі своїх філософських думок про саме кохання і її ставлення до нього.
- Я не вірю в кохання, як в почуття, яке може прийти раптово. Я не вірю, що воно взагалі може існувати, можливо, це лише наша уява. Я говорю так, бо ще ніколи не кохала і не маю змоги дати визначення цьому почуттю. Але я свято вірю, що якщо це почуття приходить, то ми повинні віддаватися йому всією душею і не тільки приймати любов партнера, але і віддавати самого себе. – Дана говорила ці слова так ніжно, що майже всі зрозуміла, як сильно вона бажає, аби це почуття прийшло і до неї.
У двері класу хтось постукав, але не входив, що будо дещо незвичайним у стінах цієї школи. Вчитель, Марія Василівна, попросила учнів, що сиділи біля дверей відкрити двері і подивитись, хто прийшов. Коли двері відчинилися, Дана готова була залізти під стіл. У дверному прорізі у всій свої красі стояв Нік і усміхався на всі 32.
- Ви вивчили деякі правила етикету за такий короткий час? Браво! – єхидно промовила Дана. Вона хотіла ще щось добавити, але не знала що.
- Перш за все можна було і привітатися. – промовив Нік.
Дані довелося змовчати.
- Вибачте, що заважаю навчальному процесу, дозвольте на кілька хвилин вас відволікти? – чітко і монотонно сказав Нік.
- Ну все, я в ауті. Якщо ви вже і таке вивчили, то честь вам і хвала. – сарказм у цій репліці був невід’ємною частиною.
Усі присутні у класі зручніше сіли на своїх стільцях, склали руки на коліна і відсунули всі речі, які їм заважали спостерігати за новою сваркою, а отже і новою пліткою. Їм лише попкорну не вистачало для справжнього сеансу. Навіть Марія Василівна з цікавленністю дивилася за поворотом подій.
- Значить ти ніколи не кохала? – пропустивши крізь вуха попередню репліку Дани, Нік продовжував підозріло посміхатися.
- Ніколи не думала, що багаті занози люблять підслуховувати під дверима. – зауважила Дана, так і не відповівши на його запитання.
- Занози? – піднявши брови, запитав Нік.
- А як по іншому вас назвати? Чому вам так необхідно чіпати мене і влазити у справи, які вас не стосуються? – Зі злістю сказала Дана. Її вже реально почав дратувати Нік і все, що з ним пов’язано.
Нік засміявся ще більше. І Даніелла помітила, що коли він посміхався, то його жахливих шрамів не було видно, від чого його обличчя ставало досить привабливим. Спіймавши себе на цій думці, дівчина трішки зніяковіла, але вигляду не подала.
- А ти не думала, що твої справи можуть мене стосуватися самим прямим шляхом?
- Яким це чином?
- У мене до тебе пропозиція. Я хлопець одинокий, грошей маю вдосталь, обожнюю гарненьких дівчат. Чому б тобі не стати моєю коханкою? – з найчарівнішою посмішкою, яку тільки міг показати Нік, він подивився на Дану.
Даремно. Ваза вже летіла у його усміхнене обличчя. Добре, що у нього хороша реакція і він встиг відхилитися від вази, а то був би «нєжданчік». Наступною дією Дани був пошук ще якогось важкого матеріалу, який би міг зламати хоча б один орган цього зухвалого хлопця. Але її пошуки перервав крик Ніка:
- Ти що собі дозволяєш?
- Я тобі зараз розкажу і покажу, дожену і ще й добавлю! – рявкнувши, сказала Дана. – Це що ти собі дозволяєш? Хочеш, щоб я була коханкою? Та я тобі прямо перед усіма відірву життєво-важливий орган! – Стан Дани не можна було передати словами.
- Ну не хочеш, то так і скажи. Чому предметами кидаєшся? Не по дівчачому якось! – Образливо сказав Нік.
- Хочеш по дівчачому? Буде тобі по-дівчачому.
І з цими словами Даніелла підійшла до Ніка і з усієї сили вдарила долонею його по здоровій щоці. Але удар був настільки сильним, що Нік навіть відшатнувся. В класі відбувся вибух емоцій: усі до єдиного аплодували Дані і кричали, що вона зробила все правильно. Але потім знову тихенько всілися і продовжували дивитися за розвитком подій.
- Не буди в мені звіра! Я ніколи не дозволю, щоб дівчина піднімала на мене руку! – почувся рик Ніка.
Після цих слів Дана знову вдарила Ніка в ту ж щоку, від чого вона стала багровою.
- Не лякай мене своїм хом’ячком! Що ти мені зробиш? Ну що? Говориш як баба. А вдарю третій раз, то що, розсиплешся?– стала в позу нападу дівчина.
А Ніка від злості аж почало трясти. Вперше у житті до нього так ставляться. Мало того, що огризається, так ще й б’ється! Його карі очі в мить стали чорного кольору і не передбачували нічого доброго. Даніелла теж відчула його антипатію і повільно почала відходити до вікна, де стояло чимало кактусів. Вона думала, що в крайньому випадку буде відбиватися кактусами.