Чи варто чекати пояснень коли він пішов .....мовчки....

[lyudka_life@mail.ru]

"Це неможливо!" - сказала Причина. Це безрозсудність!" - відмітив Досвід. "Це марно!" - відрізувала Гордість. "Спробуй..." - шепнула Мрія."Мені більше не потрібна твоя присутність, щoб, любити тебе"... і я не вияснятиму стосунків,бо хочу щоб твої очі світилися при одній згадці про мене.А згадувати ти будеш бо прекрасно розумів,що я є тим найкращим що було у тебе,але є й тим розумним і здогадливим якого у тебе ще не було.Так я дійсно краща на всіх твоїх дівчат,хочаб тим ,що не звертала особливої уваги на них.Я не дивилась на сторінку твоєї «б...... д........» стільки разів, як вона на мене, особливо піля мого комплементу і зміни частих фоток моїх.Я не стала говорити з твоєю М........ 43 хоч удачі вона мені побажала.Я знала,що ревнощі-це пустий страх і брехливе відчуття,це боязнь втратити. Адже якщо приводу немає, то ревнувати безглуздо, а якщо він є, то ревнувати вже пізно.
Так я довго пам’ятала це знайомство,наші короткі зустрічі,як вперше мені посміхнувся,як поцілував,про що ми розмовляли,як чекала тебе,вітала і присвячувала вірші,як старалася зрозуміти.Я навіть пам’ятала,як ти був одягнутий кожного разу скільки ми бачились.Так- це підбиралось почуття.
Ще не забулось усе до кінця ,ще щось здригається в середині, але я розумію,що неможливо зберегти сніжинку влітку-приходить і її час розтанути.Я пам’ятатиму ,що впаде новий сніг :чистий, прозорий, перший снігопад.І я не буду сумувати за тим що у нас було-просто повторятиму про себе: « торішній сніг,торішній сніг,торішній сніг.»
Я навіть хотіла боротися за свої почуття….Не хотіла віддавати просто так….не опускати руки…не здаватися без бою…. Проте пригадала одну таку дитячу гру школярів, коли треба бігати навколо стільців,яких менш чим гравців.А коли закінчується музика потрібно зайняти стілець першому.І зрозуміла, що буду грати в туж саму гру, коли намагатимусь боротися…Навіщо бігати удвох ,а то і у трьох довкола одного стільця,намагаючи перехитрити суперниць і зайняти стілець першим,смішити оточуючих,злитись і знервуватись….Дійшла до висновку,що озирнувшись довкола стільки вільних стільців…що вже доросла…. і пора перестати грати в дитячі ігри.
Так ти не такий як всі - різний…Ти є «душа компанії» і тому мені приходилось частенько ділити тебе з друзями і часто із подругами «жіночої статті»….Ти «камінна стіна» і в цих стінах я б часто шукала вихід на волю…Ти і чимось схожий на них усіх…
Я була по відношенню до тебе порядною,чесною і відвертою.Хоч важко було зрозуміти чому моя відвертість була «важкою» мені.Я ніколи нічого не приховувала від тебе і все, що не встигла договорити пояснила давно.Я не обманювала тебе, не лізла в душу без зайвих запитань,не зраджувала .Я пробувала з різних сторін підібрати до тебе мову, та ти був малослівним.Я просто пробувала….
І ти раптом зник….завжди відговорки,не відповідає телефон,менше часу на розмови і менше уваги…Думала: Може щось сталося? Може чимось образила? Може варто зясувати, що всетаки відбувається? А згодом зрозуміла,адже сама знаю відповідь просто не хочу собі зізнатися…. Ти не телефонуєш і не береш слухавки - тому що не хочеш... і до тих пір поки чоловік зацікавлений в жінці - він не зникне з її життя. Він обриватиме телефон, влаштовуватиме випадкові побачення через її подруг... І жодні причини - навіть найвагоміші не стануть причиною того, що його не буде поруч, якщо він цього хоче.
І я не хочу заставляти тебе брехати у відповідь на твоє питання про те «чому ти пропав з мого життя» і почути, що був зайнятий або багато роботи, то краще не питатиму. Я не шукаю зайвого приводу причинити собі біль почувши правду, то теж не запитую.. Адже я і так знаю відповідь....